"Я ЙДУ ЗАХИЩАТИ МОЛОДЬ…"

Тамару Василівну вперше побачив неподалік місця вшанування пам'яті загиблих під час Революції Гідності. Вона поправляла квіти біля портрету свого чоловіка - Віктора Миколайовича Швеця, Героя України, учасника Євромайдану, який був смертельно поранений 18 лютого 2014 року, а 19 близько першої години ночі його душу прийняли Небеса.

Сивочола жінка з сумними очима, яка свято береже пам'ять про свого чоловіка, про ті події. Розповідає про них на зустрічах зі школярами, виступає в судах, щоб справедливість перемогла й було покарано людей, котрі давали злочинні накази та виконували їх, розстрілюючи мирних громадян України.

Розмовляючи з нею, хотів зрозуміти, якою людиною був Віктор Миколайович, що спонукало його поїхати на Майдан в ті дні найжорстокішого протистояння прибічників європейського вибору і "Беркуту".

"Познайомились ми у вересні 1974, а вже у грудні побралися. Віктор служив у спортроті Київського військового округу, займався академічним веслуванням, був багаторазовим чемпіоном України, Збройних сил СРСР, чемпіоном Радянського Союзу, членом олімпійської збірної 1980 року.

У 1976 році у нас народився син Ігор, а трохи більше ніж через рік - донька Олена. Жили скромно, але були щасливими, доповнювали один одного.

З 1987 року Віктор служив на Північному флоті, на атомному підводному човні старшим мічманом. Чотири роки розлуки, адже я в цей час навчалася в  Київському торговельно-економічному інституті, працювала в бухгалтерії універмагу "Україна". Після переводу в столицю Віктор служив у Київському вищому військово-політичному училищі.

А потім прийшла біда - наш 16-річний син невдало пірнув, зламав шийні хребці  і  назавжди  втратив можливість рухатися," - розповідає Тамара Василівна.

Вся родина протягом 13,5 років доглядала за паралізованим Ігорем, робили все можливе, щоб хоч якось розрадити його життя. Дуже любила дядечка внучка Валерія, яка турбувалася про нього, як могла.

Брали участь у Помаранчевій революції, тоді і відчули силу єдності українського народу, дух волі.

"У 2004 році під час Помаранчевої революції теж було жорстке протистояння і снайпери на дахах, і військові в закутках, і військова техніка, яка оточила Київ, але влада міста, держави не допустили кровопролиття, розстрілів мирних мітингувальників,"- згадує Т.В. Швець.

У 2004 році, продавши квартиру у Києві, придбали землю і почали будуватися у Гатному, сподіваючись, що тут буде краще  сину. Трудилися всі, адже зводили будинок з нуля власними силами. Віктор Миколайович був майстровитою людиною, тому намагався все робити сам, вкладаючи душу в будівництво. Та Ігорю не судилося пожити в новій оселі - 2006 року його не стало. Невимовний біль втрати прийшов в  родину.

...А потім була осінь 2013. Протести студентської молоді переросли в сутички з "Беркутом". Внучечка Валерія впала в трамваї і зламала хребет у грудному відділку. Це було катастрофою, але дякуючи Всевишньому всі кінцівки рухались. Був забій легенів та серця. Віктор і Тамара Швеці, по вихідних, адже доглядали за внучечкою, відвідували віче, приносили на Євромайдан їжу і одяг. 

Й ось перша смерть  порушила крихке перемир'я - було вбито Сергія Нігояна. Родина Швеців сприйняла це повідомлення як власну трагедію. Батьки, які переїхали в Україну, рятуючись від однієї війни, втратили сина в іншій.

"18 лютого я цілий день не вимикала телевізор, бо йшла пряма трансляція з Майдану. Криваве побоїще на Грушевського, в Маріїнському парку, на Шовковичній, Інститутській, багато поранених і вбитих серед мирних громадян. В обід зайшов чоловік, я розповіла йому про події в центрі столиці. Він поїв і почав збиратися. Запитала: "Куди?". "Захищати молодь," - була відповідь. Я просила, щоб він взяв мене з собою. Не дозволив. Рушницю, ножа з собою не брав, хоча був мисливцем. Близько 16 години я востаннє бачила його живим.

О 22 год. 37 хв., судячи з роздруківки телефонних дзвінків прокуратури, він зателефонував. Намагалася допитатися, де він і що з ним, але у відповідь Віктор три рази досить спокійно відповів: "Зі мною все добре". І сказавши: "Тут дуже шумно", - вимкнув телефон.

Не спала всю ніч. Близько 4 години ранку зателефонували і повідомили, що мій чоловік мертвий.

Вранці донька поїхала на впізнання, але їй показали лише фото. Вона приїхала додому і повідомила, що це тато," - ділиться страшними спогадами Тамара Василівна.

"Біля моргу слідчий запитав: "А чому ваш чоловік пішов на Майдан, за гроші чи за ідею", а я йому відповіла: "Пішов дітей захищати". Тоді він сказав: "Але з нашого боку теж були діти". На що я відповіла: "Так, були, але їх силком вигнали, як живий щит, в літньому одязі і в туфельках, а ззаду стояв "Беркут" зі зброєю. А з іншого боку діти вийшли самі з гордо піднятою головою, відстоювати майбутнє своєї держави!".

Слідство підтвердило наявність  двох  поранень  від  куль 9 калібру. Смертельні рани Віктор Миколайович отримав на Інститутській.

Поховано Героя Небесної Сотні у Гатному. На пам'ятнику напис:

 

"Я начебто і мертвий,

Але в розраду миру,

Я тисячами душ

Живу в серцях людей".

Німецький журналіст Крістіан Зайдель, який відвідував родини Героїв Небесної Сотні, аби зрозуміти, чому українці вийшли на Майдан і за що вони віддали свої життя, до родини Віктора Швеця завітав двічі. Під час другої зустрічі він сказав дружині Віктора: "Я зустрічався з багатьма родинами, а от вашого чоловіка я символізую з  великим серцем на двох ногах". Це сказала людина із іншої держави, де   інші устої та мислення,  інший менталітет.

Коли на 40 днів вшановували пам'ять Віктора, донька командира підводного човна, на якому він служив, розповіла, що написала в друзях про трагічну загибель. На що їй російські офіцери відповіли: "Якщо там був наш Вітя, тоді не все так, як нам розповідають і показують по телебаченню".

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України від 21 листопада 2014 року Віктору Швецю було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно).

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю "За жертовність і любов до України" (посмертно).

У вересні Глава УГКЦ Блаженійший Святослав Шевчук, вперше в історії Греко-католицької церкви нагородив грамотами (посмертно) всіх Героїв Небесної Сотні.

У Гатному за ініціативи мешканців та депутатів сільради вулицю Шляхову перейменовано на вулицю Віктора Швеця.

У Києві в школі № 98, де навчався Віктор Швець, та у Гатному відкрито меморіальні дошки Герою Небесної Сотні.

...Дехто наївно вважає, що Революція Гідності закінчилася. Вона продовжується в зоні проведення АТО, де наші хлопці захищають суверенітет і територіальну цілісність України, вона продовжується в судах, де родини загиблих героїв добиваються справедливого покарання за масові вбивства на Євромайдані.

21 серпня 2015 року на суді генерал-майор, екс-голова СБУ у Києві і Київській області О. Ю. Щегоєв, коли йому надали слово, чітко і доволі голосно сказав: "Я полював на тих, хто був у Профспілках". Він говорив це у присутності матерів, вдів, дітей загиблих, він полював на людей і вважає себе не винним. Верх цинізму. І поки такі псевдокомандири на свободі - революція продовжується.

За це поклали своє життя Герої Небесної Сотні, за це гинуть наші воїни в АТО, за це бореться Тамара Василівна Швець і сотні інших родин, котрим не байдуже, яким буде майбутнє їх дітей і внуків, яким буде майбутнє Українського народу, Української нації.

« повернутися до списку новин

Логін: *

Пароль: *